НАРОДОВЛАДДЯ – СИСТЕМА

ЗМІСТ

1. ВВЕДЕННЯ

2. АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ

2.1. ПОСИЛАННЯ 1

2.2. ВИСНОВОК 1

2.3. ПОСИЛАННЯ 2

2.4. ВИСНОВОК 2

2.5. ПОСИЛАННЯ 3

2.6. ВИСНОВОК 3

2.7. ПОСИЛАННЯ 4

2.8. ВИСНОВОК 4

3. ОСНОВНІ СТРУКТУРНІ ПРИНЦИПИ НАРОДОВЛАДДЯ

4. МАТРИЦЯ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

4.1. УЗАГАЛЬНЕНА СТРУКТУРА МАТРИЧНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

4.2. ВЕРТИКАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ МАТРИЧНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ

4.2.2. ВИКОНАВЧА ВЛАДА

4.2.3. СУДОВА ВЛАДА 

4.2.1. ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА 

5. А ЩО ДАЛІ?

1. ВВЕДЕННЯ

 Останнім часом, доведений до зубожіння обманутий Український народ, почав заглядати у текст Конституції України і обурюватися з приводу відсутності народовладдя, безпосереднього народовладдя та збоченого для самого народу опосередковуваного народовладдя через органи місцевого самоврядування.

Безпосереднє народовладдя здійснено тільки у разі використання влади від одного до декількох громадян в межах їх компетенції, бо це дозволяє задовільнити їх власні потреби безпосередньо, без залучення додаткових осіб для надання послуг складання протоколів рішень, видачі завдань, виконання робіт і послуг, створення дорадчих, виконавчих і господарських органів, тощо …

Для здійснення опосередковуваного народовладдя створені органи місцевого самоврядування. І все було б гаразд, якщо б не спутали «яйце і курку»: суб՚єктам права, господарських відносин і відповідно – владних повноважень стали не територіальні громади («курка»), чи їх об’єднання, а їх «наймані» працівники апарату управління – органи місцевого самоврядування («яйце»). – Абсурд. Але це дійсність. І ми вже 30 років намагаємось жити у цьому «театрі абсурду».

Метою цієї статті є формування первинної для подальшого обговорення, коригування і прийняття Українським народом матричної моделі управління народною державою – Республікою Україною в існуючих правових і законодавчих умовах.

2. АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ

Розпочнемо майже з початку - з Конституції України.

2.1. ПОСИЛАННЯ 1

Статтею 5 «Україна є республікою» Конституції України (надалі - КУ) визначено: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. …»

2.2. ВИСНОВОК 1

Якщо прийняти визначення: «Народ – люди, що проживають на визначеній території, мають спільну національну та етнічну єдність», а далі добавити, що «є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні», то треба зрозуміти, що річ іде про Український народ, що може здійснювати владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таке здійснення влади можливе на рівні прийняття та виконання рішень.

2.3. ПОСИЛАННЯ 2

У відповідності до статей 132, 133 КУ

в Україні прийнято систему адміністративно-територіального устрою на базі областей, районів, міст, районів в містах, селищ і сіл.

У відповідності до статті 13 КУ

«Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією».

У відповідності до статті 140 КУ

«Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна».

2.4. ВИСНОВОК 2

Цими статтями вміло закладена можливість її неоднозначного тлумачення правом розпорядження владою. А саме.

З однієї сторони (стаття 140 КУ), ми чітко розуміємо, що виходячи із цілком логічних підстав і обставин, Український народ розподілено за адміністративно-територіальним принципом на територіальні громади, що мають право на місцеве самоврядування. Це самоврядування здійснюється відповідними радами територіальних громад.

З другої сторони (стаття 13 КУ) від імені Українського народу права власника здійснюють не територіальні громади, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В подальшому влада здійснюється не територіальною громадою, а її органом місцевого самоврядування, який вирішує питання функціонального об’єднання територіальних громад, або поділу на будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення з наділенням їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

На наших очах зроблена вміла шахрайська маніпуляція підміною понять суб’єкта владних повноважень – територіальної громади на її орган управління («самоврядування») - раду адміністративної одиниці, а можливо, навіть, і – органи державної влади.

Ця шахрайська схема продовжує свій розвиток у кодексах, законах і підзаконних актах, фактично призводить до владного перевороту в країні: суб’єктом публічного права владних повноважень стає не народ в особі територіальних громад, а їх ніби то апарат управління – ради та органи державної влади. Права юридичних осіб надаються не територіальним громадам, а «їх апарату управління – радам». Все «ставиться з ніг на голову».

Періодична партійна система виборів формує умови «виборів без вибору» - умови, при яких неможливо ні висунути на посаду представника народу, ні запобігти приходу до влади запроданцям олігархату.

Фактичне безправ’я територіальних громад формує умови фінансового зубожіння, рабської залежності та виконання волі криміналітету.

Фактична влада передана в руки олігархічного криміналітету.

2.5. ПОСИЛАННЯ 3

Статтею 16 «Організаційно-правова, матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено:

1. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

2. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

3. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

4. Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад…».

2.6. ВИСНОВОК 3

В подальшому усі управлінські і розпорядчі функції, включно з майном, переходять до рад. Територіальні громади не є суб’єктом публічного права і господарських відносин, позбавлені вибору і фінансів, а тому позбавлені реальної можливості управляти власними територіями.

Така метаморфоза, мабуть, одна з найбільших афер  в світі, завдяки якій управлінський персонал цілої країни розпоряджається майном власника – народу на свій розсуд. Більш того, узурпувавши владу до верхнього рівня формального («на папері») об’єднання громад в Український народ, олігархат керуючи Верховною Радою видає закони, що протирічать Конституції України. При цьому прибравши до своїх рук політикум олігархату узурпував окрім законодавчої ще виконавчу і судову гілки влади, не надає ніякої можливості для виправлення ситуації і повернення до конституційного поля в частині виконання вимог республіки і народовладдя.

Абсолютно ясно, що в результаті узурпації влади створено державний переворот, державність Республіки Україна формальна і підтримується тільки до моменту повного знищення країни на фоні постійного пограбування населення, геноциду нації.

2.7. ПОСИЛАННЯ 4

Стаття 6  КУ визначає, що «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. …»

Науковці у Вікіпедії, виходячи із існуючої історичної практики, вживаного права і законодавства, надають наступні визначення понять «Держава», «Державна влада», «Політична влада», «Вла́да», «Респу́бліка».

Держава - це політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством та керівництво загальносуспільними правами.

Державна влада - це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб'єктами, що спираються на державний примус.

Державна влада є різновидом соціальної влади і завжди є політичною по суті.

Державна влада в інституціональному розумінні - це система структур, органів, установ, які реалізують функції держави.

Державна влада в процесуальному розумінні - це цілеспрямована управлінська діяльність усіх органів держави, направлена на упорядкування, організацію життя, забезпечення стабільності і розвитку суспільства на підставі конституції та законів.

Державна влада здійснює управління суспільством від імені народу на всій території держави за допомогою державного апарату, видання та доведення до реалізації загальнообов'язкових правових норм та представляє державу у зовнішніх відносинах.

Політична влада - здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.

Політична влада - це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупуваннями за допомогою правових і політичних норм.

Політична влада здійснюється на трьох рівнях:

- державою (див. Державна влада);

- політичними партіями та громадськими об'єднаннями;

- органами місцевого самоврядування.

Вла́да - здатність і можливість того, хто нею володіє, за допомогою авторитету, і (або) заохочення, і (або) примусу впливати на дії інших.

Респу́бліка (від лат. res publica - справа громади) - форма державного правління, за якої верховна влада у державі (суверенітет) належить Народу, а верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими Законом повноваженнями; існує поділ влади на гілки: законодавчу, виконавчу, судову.

Наприклад, в рефераті «Держава: поняття, функції і види», наприклад, термін "Держава" трактується у трьох значеннях:

- асоціація, що міститься на окремій території, об’єднує усіх членів суспільства (термін використовується як синонім понять "суспільство", "країна", "вітчизна");

- відносини політичної влади – сукупність зав’язків між громадянами і органами держави;

- адміністративні органи влади та правові норми, що визначають їх функціонування.

2.8. ВИСНОВОК 4

Є ще багато визначень поняття «Держава». Слідуючи історичній інерції більшість визначень спирається на політичне управління владою, а деякі визначають основною характерною рисою - права і функції, надані апарату управління суб’єктом влади – народом.

Ми визначились з тим, що наша країна – це республіка, влада в якій належить народу. Народ структурований у первинні територіальні громади (жителі села, селища, міста, району в місті) за місцем свого проживання.

Про яку владу, якої держави в статті 6  КУ йдеться мова?

Ми чітко знаємо, що політика в смисловому значенні «вміння управляти», історично породила політичні партії і напрямки, що розв’язали  між собою змагання і війни у набутті права на істину та управління державою. Це призвело до узурпації влади, війни та революції. Логічна потреба у забезпеченні народу надійними і якісними функціями захисту і управління ресурсами виродилась у змагання за владу. Політичне змагання за владу у вигляді періодичної політичної виборчої системи перетворилось у профанацію мети та завдань обслуговування народу.

Будучи свідомими громадянами, ми не можемо собі дозволити ототожнити державу з асоціацією, або сукупністю політичних зав’язків між громадянами та органами управління. – Результат нам вже відомий.

Враховуючи республіканську форму правління, для нас більше підходить визначення:

ДЕРЖАВА, АБО НАРОДНА ДЕРЖАВА (ДЕРЖАВА НАРОДУ) –

ЦЕ АДМІНІСТРАТИВНІ ОРГАНИ ВЛАДИ НАРОДУ В КРАЇНІ.

Саме тому, для того, щоб не було подвійних і більше тлумачень, пропонується термін «Державна влада» в усіх юридичних документах, починаючи з Конституції України в усіх законах України, підзаконних актах і розпорядчих документах  замінити на «Народна влада», як тотожний, але більш точний термін для форми правління «Республіка».

Термін «Держава» пропонується у більшості використовувати, як «Народна держава», принаймні, до тих пір, поки в Українського народу не сформується безумовний рефлекс на тотожне сприйняття цих термінів у відношення до повсякденного буття громадян у Республіці Україні.

Саме тому ми повинні зрозуміти, що в Республіці Україні немає державної влади, власності, тощо, - є тільки народна влада, власність, тощо. Тому саме первинні територіальні громади, їх об’єднання та структурні підрозділи є первинним джерелом влади суб’єктами владних повноважень у своїх адміністративно-територіальних одиницях.

Саме первинні територіальні громади, їх об’єднання та структурні підрозділи повинні бути суб’єктами публічного права та господарських відносин, - юридичними особами із власною печаткою та гербом Українського народу.

Саме первинні територіальні громади, їх об’єднання та структурні підрозділи повинні володіти народними (державними) підприємствами на території своїх адміністративно-територіальних одиниць.

Це не виключає приватної, корпоративної та кооперативної власності на засоби виробництва, прав громадян і юридичних осіб на господарські відносини усіх без виключення видів людської діяльності.

3. ОСНОВНІ СТРУКТУРНІ ПРИНЦИПИ НАРОДОВЛАДДЯ

Виходячи із горизонтальної структури адміністративно-територіального поділу країни – поділу первинних та об’єднаних територіальних громад, та вертикальної структури гілок влади, можна створити первинний макет матриці структури управління народною державою.

При цьому, ми повинні остаточно визначитися, що при формі правління «народовладдя» - «республіка» повинні бути виконані наступні структурні принципи управління.

3.1. Владними повноваженнями в країні володіють виключно територіальні громади, їх територіальні адміністративні об’єднання, та структурні підрозділи, як суб’єкти публічного права і господарських відносин. Це означає, що будь-які органи місцевого самоврядування, ради не мають прав юридичної особи і не діють самостійно. Починаючи з п. 1 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і до кінця Закону, такі права повинні бути передані не органу територіальної громади, а самій територіальній громаді.

3.2. Встановити наступні рівні адміністративно-територіального поділу територіальних громад, їх об’єднань та структурних підрозділів:

3.2.1. Республіка – об’єднання територіальних громад обласного рівня п. 2.2.

3.2.2. Обласні об’єднання територіальних громад, кожна з яких включає районні об’єднання територіальних громад.  Склад обласних об’єднань: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

3.2.3. Районні об’єднання територіальних громад – ті, що включають в себе всі територіальні громади первинного рівня.

3.2.4. ПЕРВИННІ ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ – громади села, селища, міста, району в місті.

3.2.5. Структурні підрозділи первинних територіальних громад - будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення.

3.3. Розподілити для кожного рівня його компетенції владних повноважень територіальних громад, їх об’єднань та структурних одиниць. – Закріпити за кожною первинною територіальною громадою, їх об’єднанням, чи структурною одиницею функції управління і повноваження.

3.4. Вертикальні зв’язки матричної структури управління (гілки влади і їх функції) пересікають горизонтальні зв’язки (адміністративно-територіальні рівні), створюючи комірки матриці.

3.5. Правом законодавчої ініціативи наділені всі без виключення громадяни, їх громади, об’єднання та структурні підрозділи.

3.6. Усі без виключення керівні посади в органах народного (державного) управління є виборними по принципу особистого рейтингу претендента на посаду.

3.7. Усі органи народного (державного) управління та їх керівні посадові особи діють на підставі затвердженої відповідною до адміністративно-територіального рівня первинною територіальною громадою чи об’єднанням громад структурою, статутами (положеннями), посадовими інструкціями, кваліфікаційними переліками.

3.8. Висування кандидатури на керівну посаду певного адміністративно-територіального рівня можливе, якщо за цю кандидатуру набрана певна кількість голосів нижчих адміністративно-територіальних рівнів. Ієрархія вибору: первинна територіальна громада, районне об’єднання територіальних громад, обласне об’єднання територіальних громад, республіканське об’єднання територіальних громад.

3.9. Безперервне рейтингове голосування відбувається в Системі прийняття оперативних рішень територіальних громад України (СИСТЕМА).

3.10. Питання організації управління органами владних повноважень: зміна чи призначенням функцій; створення, злиття, розділ, ліквідація органів владних повноважень; створення, використання ресурсів; тактичне і стратегічне планування; функціональне об’єднання (роз’єднання); зміни пунктів законодавства і права;

вирішуються рейтинговим голосуванням відповідного адміністративно-територіального рівня в СИСТЕМІ.

3.11. СИСТЕМА діє у відповідності до положення про СИСТЕМУ (розділ «Голосування).

4. МАТРИЦЯ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

4.1. УЗАГАЛЬНЕНА СТРУКТУРА МАТРИЧНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

представлена Таблицею 1.

Позначення елементів матриці

Горизонтальні зв’язки – адміністративно територіальні одиниці.

хх._.__.___ - адміністративно-територіальні одиниці;

Вертикальні зв’язки – гілки влади (законодавча, виконавча, судова).

__.х.__.___ - гілки влади;

__._.хх.___ - функції владних повноважень;

__._.__.ххх – органи народної (державної) влади.

4.2. ВЕРТИКАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ МАТРИЧНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ

– законодавча, виконавча, судова гілки влади.

Проведемо поки що первинний вибірковий аналіз визначень гілок влади, наданих науковцями у Вікіпедії.

4.2.1. ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА 

Законодавча влада - одна з гілок державної влади, головним призначенням якої є здійснення державної влади шляхом законотворення. Структурно є сукупністю повноважень щодо прийняття законів та інших нормативно-правових актів, а також сукупністю організаційних форм реалізації цих повноважень.

Вона визначає організацію та функціонування виконавчої та судової влади і в такий спосіб відіграє свою орієнтовну роль стосовно цих гілок державної влади. 

Органи законодавчої влади, як правило (але не завжди), є виборними і мають різні назви: Верховна Рада, …

Органом законодавчої влади є парламент держави (або - рідше - окремої адміністративно-територіальної одиниці), проте ним може бути і народ (у разі прийняття законів на референдумі), …

Ми визначились із тим, що суб’єктом і об’єктом влади, в тому числі гілок влади (законодавчої, виконавчої і судової) – є народ.

Попередньо, до компетентного обговорення і всенародного затвердження, функції законодавчої гілки влади у матричній системі управління народною державою (республікою) можна представити Таблицею 2.

4.2.2. ВИКОНАВЧА ВЛАДА

Виконавча влада - розробляє і втілює державну політику, спрямовану на забезпечення виконання законів, та керує сферами суспільного життя. Має можливість самостійно приймати рішення, необхідні для виконання цих завдань, проте є підзвітною законодавчій гілці влади.

Попередньо, функції законодавчої гілки влади у матричній системі управління народною державою можна представити Таблицею 3.

В Таблиці 3 ми не ставимо завдання точного визначення усіх функцій виконавчої гілки влади для усіх горизонтальних адміністративно-територіальних рівнів народної влади. Ми лиш показуємо основний принцип виконання функцій. Пояснення для кожної функції кожного рівня повинно бути своє – індивідуальне. Кожна функція кожного рівня (комірка матриці) повинна підтримуватись своїми органами виконавчої влади народу, хоча їх виконання може бути і делеговане іншому органу (іншій комірці).

 4.2.3. СУДОВА ВЛАДА 

Судова влада  - незалежна і самостійна гілка державної влади, яка здійснюється судами.

Стаття 125 КУ. «Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. …»

Попередньо, функції законодавчої гілки влади у матричній системі управління народною державою можна представити Таблицею 4..

5. А ЩО ДАЛІ?

Якщо влада узурпована і монарх (імператор, феодал, тощо …) повинен утримувати державу, як джерело власних чи корпоративних доходів, то він повинен потурбуватись, щоб усі функції матриці управління злагоджено функціонували. Оскільки в цьому випадку державна влада і власність, це його особиста влада і власність, то запорукою його безпеки буде утримання соціуму на межі терпимості за принципом мінімізації та достатності витрат на рабів.

Якщо зовнішні чи внутрішні чинники порушили соціально-економічну рівновагу монархії, відбувається соціальний «вибух» (революція, війна, тощо …) і на дуже короткий проміжок часу приходить до влади демократія, чи народна влада. Зважаючи на те, що народ у своїй масі це дуже велика маса людей з різними ідеалами, вподобаннями, устремліннями, образою на попередні умови існування, бажанням миттєвої сатисфакції, низьким рівнем моралі і великим індексом криміногенної психіки, соціальною розрізненістю, відсутністю способів прийняття справедливих колективних рішень, відсутністю вертикальної і горизонтальної структури управління, системою оперативного прийняття рішень, матриця державного управління ще більше розбалансується і до влади стрімко приходять сильні і грамотні особистості, що здатні навести лад в державі і припинити геноцид, спричинений революцією, війною, тощо … Ці особистості – або нові узурпатори, або запроданці. Вони покращують умови утримання рабів і приводять до ладу доволі складну структурі управління суспільством. Економічний стан держави стабілізується і зростає.

Далі: історія бере своє – реванш, розправляється із незрілою демократією, відновлює монархічний устрій. Далі починається новий виток історії розвитку країни.

Цей коливальний процес боротьби за владу і справедливість продовжується тисячоліттями. Період коливань зменшується, планка життєвого утримання рабів підвищується. Монархи, чи тепер вже корпоративні володільці Світу - олігархат в залежності від історичного шляху і ментальних особливостей утримує рабів своїх держав на більшому, чи меншому рівні, але принцип від цього не змінюється.

Раби країн з низьким рівнем утримання мігрують до країн з більш високим рівнем утримання. Йде процес, коли переможені народи йдуть до перемоги над колишніми переможцями. Це теж коливальний процес створення і розпаду імперій, тільки в іншій площині.

В Україні існував історичний період прийняття колективних рішень на колі. Але цей спосіб безпосереднього народовладдя був умовно оперативним лише для однієї, чи декількох сусідніх громад і не забезпечував системи прийняття оперативних рішень безпеки народу в цілому. Ця система з низьким темпом прийняття життєво важливих рішень була приречена програвати перед агресорами. Це штовхало до воєнних союзів і залягання під протекторат держав з монархічним управлінням більш швидкої системи прийняття оперативних рішень. Бажання вижити сформулювало безумовний рефлекс пошуку захисника. «Захисник» свою функцію виконував не безкоштовно, отримуючи окрім економічного зиску, зиск національного та територіального заміщення української нації знищенням артефактів, привласненням історії, асиміляцією, деморалізацією та розсіянням устрою громади, мовним заміщенням, переселенням народів.

Пройшло вже 30 років після того як ми ніби то стали незалежними. Ми ціною загибелі мільйонів українських громадян в імперії Радянського Союзу, отримали соборну об’єднану країну з одним із найбільших наукових і технологічних потенціалів світу. За 30 років ми не спромоглися створити державу, як суб’єкт права Українського народу. Ми продовжуємо заглядати направо і наліво з питанням: «А під кого лягти?».

Ми втратили фактичну незалежність так і не побудувавши держави – Республіки України. Більш того, ми знищили усі надбання нашого народу, відкинувши його до країн з найнижчим рівнем розвитку у Світі.

В окупованій країні закон окупанта вступає в дію з приходом нової влади – миттєво.

Якщо ми хочемо під когось лягти, то не треба возитися з законодавчою гілкою влади під назвою Верховна Рада, бо вона в цьому випадку просто не потрібна. – Треба просто миттєво ввести на території країни дію права і закону іншої країни. Але ми повинні пам’ятати істину історії: усі імперії розпадаються і тому абсолютного захисту в їх складі не існує, більш слабкі гілки імперії стають першими жертвами розпаду імперій.

Законодавча гілка влади нам потрібна тільки у випадку вибору власного шляху розвитку.

Питання полягає у тому: «Чи можемо ми викинути з себе ментальне рабство і перестати заглядати під хвіст усім сусідам, - стати суб’єктом?»

Питання в тому: «Чи зможемо ми збагнути, що для того, щоб керувати державою – запровадити народну владу, не потрібні партії, потрібні способи і засоби виконання функцій держави, чи не збагнувши елементарної істини ми станемо тупиковою гілкою цивілізації і як нація перестанемо існувати».

Науково-технічний розвиток цивілізації дає нам шанс створити електронну Систему прийняття оперативних рішень територіальних громад України і на базі цієї СИТЕМИ забезпечити функції управління народу – забезпечити його державність. Оперативність прийняття рішень, - це той подарунок і шанс, що дарує нам цивілізаційний розвиток. Треба цим шансом скористатись не заглядаючи по сторонам.

Кожна комірка матриці управління повинна бути заповнена функціями, що відповідають адміністративно-територіальному рівню громад і вертикалі гілки влади. Для кожної функції повинні бути розписані способи і засоби виконання цих функцій, - представницькі, виконавчі органи, господарські одиниці (підприємства, установи, тощо …). Для кожної одиниці управління повинні бути складені статути і положення, штатний розклад, посадові інструкції (в першу чергу керівного складу), кваліфікаційні переліки, бюджет.

Для кожної комірки повинен бути представлений перелік питань, і рівень компетенцій, що може вирішуватись первинними територіальними громадами, їх об’єднаннями, структурними підрозділами.

Для кожного типу питань повинні бути розписані способи їх оперативного вирішення.

В цілому, матрична система управління, а вона такою є незалежно від нашого бажання, це об’єктивна реальність, це складний структурний механізм, вміння управляти яким визначає державність, її суб’єктність і успішність.

Якщо народ не боїться такого механізму, то він повинен створити СИСТЕМУ і управляти нею, якщо ні – нехай здається, але в багаті раби. Ніхто не стане управляти СИСТЕМОЮ в інтересах народу окрім самого народу. А для того, щоб управляти, потрібно її створити і досконально знати. Задача ніби то на перший погляд складна, але якщо знати що кожна комірка матриці управління всього лиш набір функцій територіальної громади, то задача суттєво спрощується.

Я особисто закликаю до конструктивного підходу і пропоную розпочати колективну роботу по створенню СИСТЕМИ.

ЗАКОНОДАВЧА ІНІЦІАТИВА ГРОМАДЯН для започаткування безпосереднього народовладдя пропонується у табличній формі на сторінці  сайту ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ

З повагою,                     В.Г. Петроченков 

1 коментар - НАРОДОВЛАДДЯ – СИСТЕМА

Залишити відгук